The first one is the book by Mychailo Brynykh "Bread with worms" which is described as trash associated with Holodomor. Here is the part from Iryna Slavinska review:
Михайло Бриних. Хліб із хрящами (Ярославів вал, 2012)
"Михайло Бриних із цим романом став лауреатом "Коронації слова" 2011 року. Пам’ятаю, тоді мені розповідали, як журі конкурсу розділилося на дві частин. Одним роман дуже сподобався, а іншим, здається, не дуже.
"Михайло Бриних із цим романом став лауреатом "Коронації слова" 2011 року. Пам’ятаю, тоді мені розповідали, як журі конкурсу розділилося на дві частин. Одним роман дуже сподобався, а іншим, здається, не дуже.
Думаю, те ж саме станеться з читачами роману "Хліб із хрящами".
Частина читацької аудиторії з огидою вигукне "який жах". Річ у тім, що цей роман – про зомбі. Жило собі село Міцне, і був у ньому коньячний завод, і почали працівники заводу перетворюватися на зомбі та їсти односельчан. Ось така історія.
У сюжетну лінію зомбі вплітається тема Голодомору та взагалі української історичної кривавої спадщини. Зокрема ідеться про "ген голоду" як пояснення нестримного бажання їсти плоть, тобто "хліб із хрящами".
Найбільше обурення викличе саме це. Не загальна неапетитність картинки, а спроба ввести серйозні "недоторкані" теми в треш-контекст.
Водночас саме це сподобається іншій частині читачів. Принаймні тим, хто вже втомився від високих жанрів. Масова культура має свої закономірності "перетравлювання" важливих історичних контекстів.
Для прикладу згадайте переосмислення Голокосту у "Безславних виродках" Тарантіно. "Хліб із хрящами" може бути свідченням оздоровлення української історичної пам’яті.
Зомбі – це метафора травматичного минулого. Такий образ дозволяє поговорити про помсту мертвих і відповідальність живих. І ця розмова відбудеться на якісно новому рівні.
"Хліб із хрящами", попри можливі читацькі очікування, не надто заповнений натуралістичними стенами канібалізму. Всі жахи відбуваються в романі суто схематично. Натомість детально описаний психологічний фон подій і стан живих учасників.
Персонажі межують зі штампами масової культури. Тут і бойовик-священик, і цікаві підлітки, і підпільний журналіст із "Радіо Живих мерців" тощо. Саме ця зовнішня впізнаваність забезпечує легке прочитання підтекстів.
Це психологічний роман, який прикидається жахастиком. Тому "Хліб із хрящами" може сподобатися багатьом читачам. Тут знайдуть щось цікаве і шанувальники "Пилки", і любителі серйозних тем злочину і кари."
I will try to find and read this book to have my own impression on this book, but if it is a Holodomor-trash as Slavinska presents it, it will be an interesting example of working out the traumatic experience which is positioned in the center of Ukrainian identity as an "untouchable" and sacrad issue. As soon as I have the book I'll come back here with my impressions.
The second book I am interested in and would definitely like to read is a collection of esseys "Solomon's Red Star", where Ukrainian writers present their reflections on different regions of Ukraine.
Here is again the passage from the review:
Соломонова Червона Зірка (Темпора, 2012)"Дивна назва книжки походить від назв крайніх точок України. Назва виправдана тим, що книжка – справжня мандрівка зі Сходу на Захід. Все починається в Луганську та закінчується в Ужгороді. Композиційно це 25 текстів про 25 регіонів України.
Поєднати два береги країни спробував упорядник Лесь Белей. Йому вдалося зібрати цікавий контингент на сторінках книжки. Справді, де б ще випала нагода під однією палітуркою зібрати Тараса Прохаська, Леоніда та Сашка Ушкалових, Антона Санченка, Яну Дубинянську та інших?
Як завжди буває в таких "солянках", тексти вийшли різної якості.
Як завжди буває в таких "солянках", тексти вийшли різної якості.
Мене найбільше потішили південні регіони України. Текст Яни Дубинянської про Крим і Антона Санченка про Херсонщину – це взірець гумору, (само)іронії та здорового глузду. В цих есеях автори ніби самі для себе відкривають рідні краї. А ще тон текстів такий, що неможливо не закохатись у цей чудовий Південь.
Не менш дотепним є текст про Дніпропетровськ. Місто постає як поєднання винятковості та відсутності особливих прикмет. "Місто не перше, але й не друге" - чудовий підсумок есею. І, як на мене, гарна фраза для опису багатьох інших українських місць.
Іншим прикладом є наскрізь метафоричний нарис Тараса Прохаська про Івано-Франківщину. Край тут постає як краєвид. Важливою тут є метафора простОру за вікном і особливого ландшафту.
Дуже цікавим є погляд на Київщину. Це єдиний текст, де чимало слів присвячено Чорнобилю. В цій історії використано метафору "білої плями", йдеться про певну порожнечу. Цікаво, що білу пляму бачимо в інших есеях збірки: інші автори про Чорнобиль явно не говорять.
Є в збірці також тексти, які більше личили б путівникам. Вони інформативні, але мають із літературою мало спільного.
Але загалом "Соломонова Червона Зірка" є дуже цікавим проектом. Це ніби моментальний знімок фактів і слів, які бентежать сучасних українських письменників. Вони говорять про політику, говорять про історію, говорять про любов і гордість – про свій краєвид і свою країну.
Книжка сподобається любителям представлених авторів, антологій, путівників і тим, хто шукає місце для бюджетної відпустки. Саме час подорожувати Україною."
This is expecially interesting to my project where I try to look beyond the regional divisions which in my mind oversiplify the complex canvas of memories in Ukraine. It would be really interesting to read these reflections on different regions of Ukraine by different Ukrainian writers. Again, I will come back on this as soon as I get touch on these books.
The full version of Slavinska's reviews can be found here:
http://life.pravda.com.ua/culture/2012/02/2/94592/
No comments:
Post a Comment